ПОТАЛА, и, ж. З'їдання, знищення. У чистому полі поховайте, звіру-птиці на поталу не подайте (Сл. Гр.); І я побачив горб руїн, Бетону і металу. Тепер скажіть мені: хто він, Що здійснив цю поталу? (Перв., II, 1958, 249); // Лихоліття, лихо, біда. У дні світової потали Тут Опір знамена підняв (Рильський, III, 1961, 260).

Віддавати (віддати) на поталу див. віддавати; Давати (дати, попускати, попустити) на поталу - те саме, що Віддавати (віддати) на поталу (див. віддавати). Вона вірила, що той добрий дідуньо любить дітей і не дасть їх на поталу (Коцюб., І, 1955, 15); Ще малим він не раз бився з хлопцями за Марусю й не давав її на поталу (Хотк., І, 1966, 101); Галя не видержала: - Чіпко, Чіпко! Чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці... (Мирний, І, 1949, 406); [Василина:] Надумав [Золотницький], кажеш, уже за якогось шляхтича тебе віддати? [Наталя:] Я йому не попущу себе на поталу! (Гр., II, 1963, 536); На поталу: а) (кому) на поживу, на здобич. - Мертвий, мертвий, - бубонів Кобза, одступаючи од Марка, .. - Зостанусь, - прошепотів він, - що буде, то буде! Коли оживе, буду йому товаришем, а ні - поховаю.. і не покину його трупа на поталу гракам та звірові (Стор., І, 1957, 344); Боюся зомліти, як углежу [угледжу] їх [гадюк] обличчя бридкі та дикі, щоб з коня не впасти і не дістатися їм на поталу... (Л. Укр., І, 1951, 313); - Хто в поході нап'ється - без усякого суду.. звелю застрелити на місці та кинути хижій птиці на поталу (Довж., І, 1958, 238); - Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати, Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 255); б) (кому, чому) на знущання. - Діти мої, діти! ..Викохала я вас лихим людям на поталу... (Вовчок, Вибр., 1937, 19); Їй згадувалось, як він покинув її на поталу, на глум людям (Гр., II, 1963, 270); в) (без додатка) на муку. [Трохим:] Ви, обурені помстою, йдете на беззаконний вчинок, а про сім'ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. Доки гнитимете по острогах, ваші діти пухнутимуть з голоду... (Кроп., IV, 1959, 234).