На засіданні вченої ради Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні з науковою доповіддю «Номінація спадщини в слов’янських мовах: структурна й семантична специфіка» виступила старший науковий співробітник відділу слов’янських мов кандидат філологічних наук Тетяна Яківна Марченко.

Доповідачка простежила процеси формування й функціонування назв спадків у слов’янських мовах, виявила спільні й відмінні риси в лексичному складі та словобудові, з’ясувала семантичну специфіку відповідних найменувань в окремих мовах. Матеріал для дослідження вибрано з тлумачних, історичних, діалектних, етимологічних словників окремих слов’янських мов, а також зі словників, у яких представлено загальнослов’янський лексичний фонд.

Назви спадків у слов’янських мовах належать до загальнослов’янського мовного лексикону, вони відображають систему майнових відносин, що мали місце на попередніх етапах суспільного розвитку й ґрунтувалися на давньому звичаєвому праві, на правових засадах ранніх слов’янських держав, пізніше – на Магдебурзькому праві, яке поширювалося на окремі міста й території. Суспільні перетворення минулих століть суттєво змінили природу родинних стосунків, структуру й зміст майнових зв’язків, тому тепер ці назви переважно є застарілими й зберігаються в мовній практиці головно завдяки вживанню в текстах класичної художньої літератури. Словники сучасних слов’янських мов подають такий лексичний матеріал, здебільшого, як свідчення процесів історичних змін у складі лексичної системи, що тісно пов’язані з розвитком суспільства.

 Найменування спадщини в слов’янських мовах утворюються за спільними словотвірними моделями із застосуванням тотожних словотвірних засобів, при цьому в кожній мові спостерігаються відмінності у складі одиниць досліджуваної групи, при доборі твірних основ та пріоритетному використанні словотвірних формантів, а також наявні певні семантичні особливості, зумовлені здатністю до розширення й переосмислення первісної семантики. Твірними в назвах спадків виступали переважно основи найменувань кровних родичів набувача спадку, зрізка інші назви в окремих мовах. Від іменних основ утворювалися одиниці за допомогою суфіксів ‑ina (укр. дедина, рос. вотчина, білор. матчина, пол. macierzyna, чес. dědina, болг. бащина (баштиния); хорв. otčina, словен. dedina, očina) ‑izna (укр. дидизна, материзна, білор. бабизна, пол. babizna, ojczyzna). Суфікси ‑ovina, ‑ovizna утворилися внаслідок перерозкладу твірної ад’єктивної основи та сполучення суфікса ‑ov‑ з ‑ina, або ‑izna (болг. татковина, серб. бабовина, словен. očetovina; укр. братовизна, пол. ojcowizna, dziadowizna, чес. otcovizna, strýkovizna). Суфікс ‑ъščina виник унаслідок перерозкладу основи твірного прикметника з суфіксом ‑ьskъ та чергування приголосних при поєднанні суфіксів (укр. батковсчина, отцевщина, білор. бацькинщина, словен. dédiščina, materščina). Суфікс ‑(ov)nina виокремився унаслідок перерозкладу твірної ад’єктивної основи з суф. ‑ьn‑ (укр. праотнина, болг. татковнина). У слов’янській дериватології нез’ясованими залишаються функція й семантика компонента ‑z‑ у складі вторинного форманта ‑izna. Дослідниця повідомила, що, за її спостереженнями, суфікс ‑izna в групі найменувань спадщини активізувався, коли утворення з суфіксом ‑ina розвивали багатозначність, і в мові виникала об’єктивна необхідність формально виокремити назви актуальної на той час реалії. Відтак, можна припускати, що елемент ‑z-, який корелює з -s-, привносив у семантичну характеристику утворень з суфіксом ‑izna додаткове значення посесивності.

 Первісні значення, пов’язані з матеріальними цінностями, рухомим і нерухомим майном у більшості мов узагальнювалися, абстрагувалися, унаслідок цього мовні одиниці стали позначати реалії нематеріальної сфери – рідний дім, вітчизна та ін. За моделлю творення назв спадків виникли слова на позначення рідної (материнської, успадкованої від матері) мови: чес. mateřština, словац. materčina, словен. materínščina серб. матерштина, а згодом й інших мов (серб. немштина, словен. makedonščina).