Наукова доповідь Л. О. Андрієнко
З науковою доповіддю «Аксіологічні, прагматичні та правові аспекти багатомовності в Україні (соціолінгвістичний вимір)» на засіданні вченої ради виступила старша наукова співробітниця відділу мов України, кандидат філологічних наук ЛІЛІЯ АНДРІЄНКО.
Присутність на території будь-якої держави чи то невеликих компактних етнічних груп, які зберігають свою національно-мовну ідентичність, чи то багатомовних регіонів з поліетнічним складом населення, є наслідком тривалих історичних процесів. Це дає підстави розглядати багатомовність як об’єктивну реальність, що постійно змінюється під впливом найрізноманітніших соціально-політичних та культурних чинників.
Аби зрозуміти динаміку змін щодо осмислення найрізноманітніших аспектів індивідуального й колективного мовного досвіду етнічних українців та представників інших етносів, потрібен перевірений інструментарій – неупереджене й науково виважене соціолінгвістичне знання, яке передбачає постійний моніторинг мовної ситуації, що давав би можливість аналізувати й порівнювати різні соціальні зрізи в цій площині.
У дослідженні Л. О. Андрієнко з’ясовує, наскільки багатомовність як соціокультурний та соціолінгвальний феномен є актуальним для українських реалій; простежує, як відрефлетовано його в українському публіцистичному, науковому й законодавчому дискурсі; порівнює досвід інших країн, зокрема наших найближчих слов’янських сусідів, у сфері мовної політики (мовного регулювання) у площині міжмовної взаємодії етноспільнот і мажоритарного етносу.
Кожна з етноспільнот, домівкою для яких стала Україна, має власну історію виникнення і побутування на українських теренах, особливості культурного співіснування й взаємодії з мовою титульної нації. У цьому контексті для нас найважливішим є питання, наскільки гармонійно й безконфліктно це етнічне й мовне різноманіття вписується в мовно-культурний і політичний ландшафт сучасної України; які кроки слід робити українському суспільству, аби підтримка й розвиток культурно-національної самобутності народів, що населяють Україну, не стала чинником, що розмиває кордони української цілісності й ідентичності.
Як існуватимуть і розвиватимуться мови України, який баланс буде витримано між мовними правами українців та етномовних спільнот України, значною мірою залежить від того, наскільки успішною, ефективною буде законотворчість у сфері мовного планування, а найголовніше, які базові цінності буде покладено в їх основу.