З тривогою та надією ми, академічні мовознавці, стежили за подіями довкола Майдану. Не лише тому, що під вікнами нашої установи свистіли кулі, лилася кров, гинули люди. Як і всі українці, ми гаряче поділяємо прагнення збудувати в країні цивілізоване, правове, справді демократичне суспільство.

Євромайдан спалахнув не тільки через зупинку євроінтеграції. Це стало приводом, останньою краплею. Уже давно над Україною нависло чорне крило повсюдного здирництва, казнокрадства, сваволі «правоохоронних» органів, узурпації влади та диктатури. Отруйною змією в суспільне життя знову почала вповзати зневага до української мови та всього українського. Академічна наука, яка ніколи не належала до державних пріоритетів, узагалі була забута.

Тож люди повстали. При цьому виявили волелюбний, нескорений козацький дух, дивовижну здатність до самоорганізації та взаємодопомоги. Щодня на вулицях столиці ми бачили безприкладний героїзм та саможертовну працю найкращих синів і дочок українського народу.

І ось диктатуру повалено. Перегорнуто ще одну чорну сторінку нашої історії. Низько схиляємо голови в тузі за невинно убієнними майданівцями! Ні в кого тепер не повернеться язик дорікнути, що Україна – штучна держава, що Незалежність дісталася їй даремно.

Ми ж, мовознавці, на своїх робочих місцях ще завзятіше працюватимемо для мовного й духовного розквіту Нової України!