Публікації

Скляренко В. Г. Русь і варяги: Історико-етимологічне дослідження. – К.: Довіра, 2006. – 116 с.
У монографії викладено нову концепцію походження назв Русь і варяги. Заперечується скандинавське походження цих назв і обґрунтовується положення, що обидві назви виникли в середовищі прибалтійських слов’ян. Уважно розглянуто докази на користь норманської (скандинавської) теорії походження назви Русь: свідчення Бертинської хроніки від 839 р.; розповідь Ліудпранда, єпископа Кремонського; розповідь Іоанна Диякона про похід норманів близько 865 р. на Візантію...

Скляренко В. Г. Історія українського наголосу: Іменник. – К.: Наук. думка, 2006. – 711 с.
У монографії розглянуто історію акцентуації іменників української мови від пізньопраслов’янського періоду до нашого часу і встановлено основні тенденції в їх наголошенні. Широко використано матеріали з українських акцентованих пам’яток XVI–XVIII століть і словників української мови XIX–XX століть, з української класичної поезії і з діалектологічних праць, залучено свідчення російської, білоруської та інших слов’янських мов.

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельничук. – Т. 5: Р–Т. – К.: Наук. думка, 2006. – 704 с.
П’ятий том словника містить слова на літери Р–Т. У ньому подано етимологію й схарактеризовано стан етимологічної розробки всіх зафіксованих у XIX і XX ст. слів української літературної мови та діалектів, за винятком найрегулярніше утворюваних похідних форм, пов’язаних із наведеними в словнику, і застарілих або вузькофахових термінів іншомовного походження. Розглядаються також етноніми і власні імена людей, поширені в Україні.

Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи та правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски». – 2-ге вид., доп. – К.: Арістей, 2004. – 180 с.
У книзі на основі найновіших досягнень історичних та філологічних наук розглянуто походження східнослов’янських народів та їхніх мов. Популярно розповідається про найдавніших мешканців на території сучасної України, Білорусі та Європейської Росії, про походження слов’ян, східнослов’янські союзи племен, визначається етнічна належність Київської Русі. Доводиться необґрунтованість доктрини про давньоруську народність і першу руську державу як «спільну колиску» українців, росіян та білорусів.

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельничук. – Т. 4: Н–П. – К.: Наук. думка, 2003. – 654 с.
Четвертий том словника містить слова на літери Н–П. У ньому подано етимологію й схарактеризовано стан етимологічної розробки всіх зафіксованих у XIX і XX ст. слів української літературної мови та діалектів, за винятком найрегулярніше утворюваних похідних форм, пов’язаних із наведеними в словнику, і застарілих або вузькофахових термінів іншомовного походження. Розглядаються також етноніми і власні імена людей, поширені в Україні.

Скляренко В. Г. «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім». – К.: Довіра, 2003. – 147 с.
У книзі розглядаються «темні місця» в пам’ятці «Слово о полку Ігоревім», які досі ще не розгадані або пояснені непереконливо. Наводяться тлумачення кожного «темного місця» різними дослідниками за 200 років, що минули від часу першого видання цієї найславетнішої пам’ятки давньоруської літератури (1800 р.). Розглянуто 41 «темне місце». Майже всі вони по-новому прочитані й осмислені. Як додаток до дослідження подається новий переклад «Слова о полку Ігоревім».

Лукінова Т. Б. Числівники в слов'янських мовах (порівняльно-історичний нарис). – К.: Наук. думка, 2000. – 370 с.
Монографію присвячено проблемам походження й розвитку числівників у слов’янських мовах, реконструкції їх історії в дописемний (праслов’янський) період. Особливу увагу приділено питанням семантики та дериваційних зв’язків давніх позначень кількості, зокрема збірно-розділювальних квантитативних назв.

Півторак Г. П. Білоруська мова. – К.: Либідь, 1997. – 240 с.
Це перший в історії українсько-білоруських етномовних і культурних зв’язків підручник з білоруської мови. Він складається зі вступу та двох основних частин. У першій частині викладено особливості білоруської літературної фонетики, орфоепії, акцентології, лексики, фразеології, орфографії, граматики, у другій – стислій хрестоматії – подаються білоруські тексти. Білоруські фонетичні й граматичні особливості порівнюються з відповідними українськими, наводяться українські паралелі до білоруських граматичних термінів.

Півторак Г. П. Українці: звідки ми і наша мова. – К. : Наук. думка, 1993. – 200 с.
У монографії розглянуто джерела мовно-історичних відомостей про наше минуле і на цій науковій базі популярно розповідається про найдавніших мешканців на території сучасної України, про походження слов’ян, перші слов’янські племена й ранньослов’янські культури, роль скіфів у нашій історії, формування південноруських союзів племен як етнічної основи українського народу, виникнення найважливіших діалектних рис, що стали характерними особливостями української мови, пояснено причини й передумови сучасного діалектного поділу української мови.