ГИРЛИГА, рідко ГЕРЛИГА, и, ж. Ціпок, часто загнутий на кінці, яким користуються пастухи, старі люди і т. ін. Похиливсь він на гирлигу Та й говоре [говорить]: я тут пан! Степ мій - царство; тут велику Владу й волю ма [має] чабан (Щог., Поезії, 1958, 276); Голоногі мадьяри метушилися довкола худоби з довжелезними гирлигами, поганяли, кричали, а воли бовталися грудьми в болоті і не рухалися (Гончар, І, 1954, 202); Стукнув Хорбут об підлогу гирлигою, з якою не розлучався ніде (Мур., Бук. повість, 1959, 197); На голові [діда] солом'яний бриль; на плечі, на герлизі, висить торба з хлібом (Мирний, II, 1954, 54);* Образно. Небо стало синім, високим, і в його блакиті ієрогліфами потяглися криві герлиги гусей і гострі трикутники журавлів (Собко, Звич. життя, 1957, 72).