ШТИХ1, а, ч., діал. 1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря.

^ Як штихом докинути - дужо близько.

2. заст. Спис. На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (Фр., V, 1951, 275); О! Штих Пулавського! (Міцк., Пан Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 408).


ШТИХ2, а, ч., діал. Стібок. [Цимбальський:] А будьте ласкаві сказати мені, яким ви штихом шиєте? (Фр., IX, 1952, 371); Коли не раз сиділа [пані] над своєю роботою й укладала штих за штихом, нитку за ниткою, а з-під її пальців виходили гладенькі червоні листочки й квіти, то й думки її хорошіли й прояснювалися (Кобр., Вибр., 1954, 6).


ШТИХ3, а, ч. Шар землі в глибину, який можна захопити лопатою. Плюнув [Кукса] на долоню й почав копати. Узяв один штих, другий, але земля була туга (Кучер, Трудна любов, 1960, 500); Серед садівників був і Іван Луціянович. Ось він ввігнав лопату на весь штих у землю, скинув кашкета, витер спітнілого лоба. Глянув на небо. ..Дощику б оце! (Оров., Зел. повінь, 1961, 12).