ШАБЛЯ, і, ж. 1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Шевч., II, 1953, 43); На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Вас., III, 1960, 382); Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Хотк., II, 1966, 330); *Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (Рильський, III, 1961, 182); *У порівн. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Коцюб., II, 1955, 231); На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту - почесну зброю (Рильський, II, 1960, 166).

Віддавати (віддати) салют шаблею див. салют; Турецька шабля див. турецький.

@ В шаблі1 - команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою; Гола шабля див. голий; Оголяти (оголити) шаблю див. оголювати; Схрещуються (схрещувалися, схрестилися) шаблі див. схрещуватися; Хапатися за шаблю див. хапатися.

2. перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців). На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича - п'ять тисяч шабель - негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (Гончар, II, 1959, 322); З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Тют., Вир, 1964, 310).