СУМ, у, ч. Невеселий, важкий настрій, спричинений горем, невдачею і т. ін.; смуток, журба; протилежне радість. Пилипиха сумувала, віддавши Марусю заміж; з суму того занепадати стала (Вовчок, І, 1955, 237); Ні поля, ні гаї, Ні пташки щебетливі Не приспали мої Суми - болі вразливі (Гр., І, 1963, 147); Ні, я знаю, чом нудьгую, Ні, я знаю, звідки сум: То розлука, зла гадюка, - Вся причина чорних дум (Крим., Вибр., 1965, 37); Щось таїть він на душі своїй, ходить часом то, як хмара, лютий, то сумний-сумний, а від чого той сум, і лють, і журба - не говорить Вірі (Шиян, Баланда, 1957, 177); Листи сповнені невимовної гіркоти й суму за рідною землею, теплою людською щирістю (Ю. Янов., V, 1959, 178); - Усі у нас говорять про Леніна, а кого не попитай - не бачили його. Навіть учитель наш не бачив, - з сумом говорить Василинка (Стельмах, II, 1962, 72); Падають розстріляні в дворі під кам'яним муром.. Пустка, сум і плач по убогих оселях, підвалах (Довж., І, 1958, 60); * Образно. Я досі ще забуть не зміг суворі дні війни, і плач дітей, і сум доріг моєї сторони... (Уп., Вітчизна миру, 1951, 65); * У порівн. Пудами чіплялась за чоботи глина. Чіплялась за чоботи, липла, як сум, Як туга, якої нічим не віддерти... (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 62); // Смутний, зажурений вираз (обличчя, очей і т. ін.). І нема в його лиці нічого, опріч обичайного суму та моці (Вовчок, І, 1955, 321); - Ви ще листа з консисторії не отримували? - Ні, - беруться сумом очі і обличчя Вікентія Петровича (Стельмах, І, 1962, 411); // Вияв пригніченості, душевного болю (в музиці, пісні і т. ін.). Кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жалобу схиляв порубану.. голову старий козак та згадував вірне товариство, що полягло десь під Кафою або Трапезундом. (Тют., Вир, 1964, 73); В пісні був сум, тривожний і гіркий (Рибак, Помилка.., 1956, 37).

@ Вдаватися (вдатися, впадати, впасти) в сум - ставати сумним; засмучуватися. - Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. - казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журиться і вдалась в сум (Н.-Лев., II, 1956, 247); І досі, згадуючи той вечір, я впадаю в сум, неначе щось вороже, сумне і неухильне стає передо мною (Довж., III, 1960, 505); Душа (серце) обгортається сумом див. обгортатися; Затоплювати (затопляти, затопити) сум у чарці (горілці) див. затоплювати2; Наганяти (нагнати, наводити, навести, навівати, навіювати, навіяти) сум на кого; Вганяти (ввігнати) в сум кого - засмучувати кого-небудь, викликати у когось невеселі думки. Пісня наганяє на Орисю сум (Тют., Вир, 1964, 512); Туман наводить сум (Коцюб., III, 1956, 150); Петрусь не знав, що його слова навіють на Грицька такий сум (Кучер, Пов. і опов., 1949, 273); Над чорними полями низько кружляло гайвороння і своїм криком вганяло в сум (Панч, II, 1956, 496); Обгортати (обгорнути) душу (серце і т. ін.) сумом див. обгортати; Пересумувати сум див. пересумувати; Розганяти (розігнати) сум - розважати кого-небудь, примушувати забути про свій смуток. Недавно була сім'я велика, було так весело, гарно; а тепер нікому ні розважити, ні розігнати суму (Мирний, І, 1949, 200); Сум бере (забирає, побирає, узяв, обіймає, обійняв, обнімає, обняв, обгортає, обгорнув, обхоплює, обхопив, поймає, пойняв і т. ін.) кого; Сум находить (найшов, налягає, наліг і т. ін.) на кого; Сум нападає (напав) на кого, кого - хтось стає сумним, засмучується; тяжкі почуття заполоняють когось. Будинок великий, а нікого нема!.. Аж сум бере! (Мирний, І, 1949, 200); Обійняв їх сум, змарніли, зниділи дедалі (Л. Укр., І, 1951, 406); Сум.. обняв Івана (Коцюб., II, 1955, 347); [Магнезій:] Ох, дійсно, жаль і сум нас обгорта, Коли науку світлую, як день, На темну ніч химер змінити хтять!.. (Крот., Вибр., 1959, 582); Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум (Н.-Лев., VI, 1966, 415); - Дуже вже сум великий на мене напав (Вовчок, І, 1955, 19); Сум напав такий обох, що за день одно другому слова не скаже... (Мирний, IV, 1955, 42); Сум душу (серце, голову і т. ін.) обіймає (обійняв, обнімає, обняв, обгортає, обгорнув, стискає, стиснув і т. ін.); Сум на душу (серце і т. ін.) находить (найшов, налягає, наліг і т. ін.) - хтось переймається почуттям смутку, туги. В серці - почував він - прокидалось щось невідоме..; несподіваний сум обнімає голову (Мирний, І, 1949, 128); Я на ногах немов кайдани чую, А серце стиснув розпач, сум і жах... (Л. Укр., IV, 1954, 91); Роман пригадував, як Соломія колись і співала, і щебетала в його хаті.. І ніколи в той час не брала його нудьга за серце, не находив сум на душу (Н.-Лев., VI, 1966, 413); Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто, тут похований... (Коцюб., III, 1956, 44); Сум стоїть (залягає, заліг і т. ін.) де - невеселий настрій панує де-небудь. Маланка з дочкою сиділи мовчки по кутках та снували гіркі думи.. Сум стояв в хаті, обнявшись з тишею (Коцюб., II, 1955, 22); Забрали Дмитрика. Сум заліг у хаті Марусяків (Хотк., II, 1966, 90); Сумувати сумом див. сумувати.