СОНЯШНИК. 1. род. а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Н.-Лев., III, 1956, 21); В городі соняшники жовті на тин посхилялися (Головко, І, 1957, 107); *У порівн. Застебнутий на всі гудзики, туго підтягнутий, чистий, він стояв на бруствері, справді, як соняшник у цвіту (Гончар, III, 1959, 39); // род. у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду. Одного соняшнику сіяв [Бараболя] двадцять десятинок з гаком... (Ковінька, Кутя.., 1960, 92); Соняшник досить чутливий до внесення органічних і мінеральних добрив (Хлібороб Укр., 7, 1966, 9).

2. род. а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини. * У порівн. Поправила [братова] біля столу налавник і повернула миле, округле, мов соняшник, обличчя до Якова (Стельмах, І, 1962, 489).

3. тільки мн. Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів. Тільки доїхали [вершники] до перших хат, як з соняшників вийшли два бійці (Тют., Вир, 1964, 332); Хвилювалися жита, цвіли соняшники (Шиян, Вибр., 1947, 142).

4. род. у, збірн. Насіння цієї рослини. - Вона була міщанка, перекупка: хлібом торгувала, рибою, соняшником... (Мирний, II, 1954, 166).