СМУТОК, тку, ч. 1. Невеселий, важкий настрій, викликаний горем, невдачею і т. ін.; сум, журба. Лиха та радість, по котрій смуток наступає (Укр.. присл.., 1955, 274); Смуток молодої звернув увагу всіх гостей (Н.-Лев., І, 1956, 144); Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові... (Коцюб., І, 1955, 182); Коли ж тобі доля засяє І смуток мене обів'є, - Нам щось, може, знов нагадає Про щастя - твоє і моє (Рильський, І, 1956, 48); * Образно. Напоєні смутком, лежали навкруги простори... (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); // у знач. виг. Уживається для вираження суму, журби. - Смутку мій, де б мені вас переночувати? .. Чи не знає Савка? Підемо до Савки, в нього добряча хазяйка (Коцюб., І, 1955, 382); - Ой смутку мій, що з тобою, дитино?! - мов крильми, майнула білими в квітах рукавами чорнява молодиця.. і злякано запитала в Люби: - Ви в ополонку вскочили? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 162).

@ Вдаватися (вдатися, впадати, впасти) в смуток - робитися сумним, засмучуватися. «Венерин сину! не жахайся, - Дід очеретяний сказав: - І в смуток дуже не вдавайся..» (Котл., І, 1952, 199); Завдавати (завдати) смутку кому - викликати у кого-небудь сумний настрій, засмучувати когось. Я.. просто боялась озиватись до людей, аби їм не завдавати смутку (Л. Укр., V, 1956, 354); Зайти (оповитися, повитися і т. ін.) смутком; Смуток упав на що; Смуток сховався в чому - стати сумним, засмутитися (про очі, душу тощо). Її сиві, як і Дарчині, очі зайшли смутком; вона похилилась, як вербичка (Л. Укр., III, 1952, 633); Лице [дідове] стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою... (Мирний, І, 1954, 178); Впав смуток.. на материні очі (Н.-Лев., VI, 1966, 319); В її глибоких і задумливих очах сховався смуток самотності (Десняк, Вибр., 1947, 6); Набратися смутку - зазнати багато клопоту, прикрощів, неприємностей. - Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни (Вовчок, І, 1955, 70); Наводити (навести, наганяти, нагнати, навівати, навіювати, навіяти і т. ін.) смуток на кого - що; У (в) смуток приводити (привести, уводити, увести і т. ін.) кого - викликати у кого-небудь невеселі думки, засмучувати когось. Слова «З Новим роком» по якійсь давній, привичній асоціації .. наводять на мене смуток... (Л. Укр., V, 1956, 431); Сумні Василеві оповідання навели на мою душу смуток та невеселі думи (Н.-Лев., VII, 1966, 286); Сей галас і репетування Троян всіх в смуток привело; Плаксивеє з синком прощання У всіх з очей слізки тягло (Котл., І, 1952, 233); Не знати, куди (де) подітися від смутку див. подітися; Пересумувати смуток див. пересумувати; Смуток обіймає (обіймав, обійняв, облягає, облягав, обліг, охоплює, охоплював, охопив і т. ін.) кого, що; Смуток находить (найшов, налягає, наліг і т. ін.) на кого- що - хтось стає сумним, засмучується. Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає (Вовчок, І, 1955, 260); Голова ваша похилилася, смуток облягає душу, нерадісні думки почали за серце щипати (Мирний, IV, 1955, 312); Тимко.. проводжає даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Тют., Вир, 1964, 11); Смуток все більше охоплював Данька (Гончар, II, 1959, 146); Смуток стоїть (залягає і т. ін.) де - невеселий настрій панує де-небудь; У смутку - огорнений сумом. Прийшла до нас Маруся. Сидимо усі тихо собі у смутку (Вовчок, І, 1955, 222).

2. Сумний, зажурений вираз (очей, обличчя і т. ін.). Сидить [жінка] над книжкою, але не читає, ..на змарнілому обличчі смуток (Л. Укр., III, 1952, 591); Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, І, 1960, 125).

$ До [синього] смутку - дуже багато, сила-силенна. Роботи набралося до смутку (Вас., Вибр., 1950, 108); - Нехай ласкавий пан тримає в своїй економії кілька чеченців,.. бо роботи було до синього смутку, а наймити гуляли в лісах (Стельмах, І, 1962, 639).