РИП1, у, ч. Різкий звук, що виникає від тертя предмета або його частин чи деталей об щось інше. Почувся брязкіт шпор, рип чобіт (Мирний, І, 1954, 353); Сьогодні, перед світанком, Андрія розбудив рип сінешніх дверей (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 146); // Звук, який видають деркачі, снігурі та деякі інші птахи; // Різкий, неприємний звук у голосі людини.

@ За одним рипом - водночас, заразом. - Посидів би ще, Михею. - Ганна чекає.. - То й ми за одним рипом. - Мирон теж встає (Зар., На.. світі, 1967, 100); З рипом - з труднощами, через силу. Інші дівчата входили в життя майстерні з скрипом, рипом, часто з сльозами й наріканнями (Сенч., Опов., 1959, 82); На рипу (рипах) - який при користуванні рипить. Василь уже сам, не питаючись нікого, заказав шевцеві чоботи, щоб і на одну ногу, і на рипу, і на високих підборах (Мирний, IV, 1955, 117); А в Гната - сідло на рипах, кінь, як звір (Тют., Вир, 1964, 331).


РИП2, РИП-РИП, виг. 1. Звуконаслідування, що відтворює різкий звук від тертя чогось об що-небудь. Аж ось... рип!.. хтось увійшов у хату... (Кв.-Осн., II, 1956, 164); - Зараз дійдемо до великого каменя, повернем до лісу, - говорить Марія і прислухається. «Рип-рип» - доганяє нас рипіння солдатських чобіт (Мур., Бук. повість, 1959, 184).

2. розм. Уживається як присудок за знач. рипнути. То було ніколи й не загляне в нашу хату..; а це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима! (Н.-Лев., II, 1956, 19); - Коли це ворота рип: заїжджають до двору черкеси в шапках (Тют., Вир, 1964, 372).