У монографії розглядаються явища і процеси, що стали активно виявлятися в українській літературній мові з кінця 80-х — початку 90-х рр. минулого століття, триваючи з різними модифікаціями дотепер, — як наслідок переходу країни до нового типу соціально-політичних та економічних відносин і здобуття (відновлення) державної незалежності України, проголошення української мови державною мовою країни та посилення уваги суспільства до своєї мови. B основі активної розбудови та істотної перебудови складу української мови цього періоду, значної аксіологічної переорієнтації систем її номінативних, стилістичних і прагматичних засобів лежать насамперед чотири фактори — це, по-перше, докорінні зміни в соціальній дійсності в країні та зміни в соціальних пріоритетах сучасного українського суспільства; по-друге, демократизація мовної практики суспільства та лібералізація підходів у ставленні різних груп мовного соціуму до користування літературною мовою; по-третє, соціальна, економічна та культурно-мовна глобалізація в житті українського суспільства і, по-четверте, значне посилення тенденцій до істотного коригування нормативних засад літературної мови — у напрямі як поглиблення її національних принципів, так і дальшого розвитку в нових умовах функціонування як державної мови країни. Сучасні тенденції в розвитку української літературної мови демонструють як подібності, так і відмінності на загальному фоні слов'янських мов новітнього періоду.

Для мовознавців — науковців і викладачів, студентів-філологів, а також широкого кола всіх, хто цікавиться проблемами функціонування та розвитку української мови, як і інших слов'янських літературних мов.

 

Текст монографії:

«Українська літературна мова кінця ХХ — першої чверті ХХІ ст.: стан і тенденції розвитку», част. І (2024). 

«Українська літературна мова кінця ХХ — першої чверті ХХІ ст.: стан і тенденції розвитку», част. ІІ (2024).