ПРОСІКА, и, ж. Очищена від дерев смуга землі в лісі, яка є межею ділянки, дорогою і т. ін. На просіках свіжа брость росла (Фр., XI, 1952, 245); Його разом з групою солдатів послали до Утицького лісу рубати просіку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 373); * У порівн. Село Моринці - це по суті.. сад, серед якого вулиці прорізуються, мов просіки (Вол., Самоцвіти, 1952, 122).