ПРАНЦІ, ів, мн., заст., розм. Сифіліс. Людей їдять пранці, нужда, горілка (Коцюб., II, 1955, 233); Привезли її [хворобу], кажуть, із Франції І звуть по-народному - пранці (Еллан, І, 1958, 167); // Уживається як лайливе слово. - То це ти... ти, Кашубо, язика мені втнеш? - повернувся до нього усім тулубом Вовк. - Ти, щеня гнилозубе? Пранці ходячі? (Мур., Бук. повість, 1959, 239)