ПОТОРОЧА, і, ж., розм. 1. Те саме, що привид 1, 2. Ніч. З неба дивиться місяць. Берестки, тополі стоять, застигли в сріблі... Поторочі ось і ось бовваніють: острішки, клуні, хліви... (Тесл., З книги життя, 1949, 175); *У порівн. Брожу, тиняюсь, мов потороча, Тужу день божий - ввечері, вранці... (Граб., І, 1959, 341).

2. також лайл. Те саме, що опудало. - Пфу! - плюнув пан з такою огидою, немов то перед ним стояла не Пріська, не вродлива молодиця, а якась потороча... (Л. Янов., І, 1959, 211); Здивовані прохожі.., мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (Кол., На фронті.., 1959, 133); [Дід:] Новому цареві присягать будемо! Он що! [Баба:] Та йди вже, йди, потороча! (Мам., Тв., 1962, 286); *У порівн. - От тепер ти мій, - пильно оглядала вона Сергія, - а то стоїть, як потороча на городі (Епік, Тв., 1958, 137).