ПЛОХИЙ, а, е, розм. 1. Те саме, що поганий 1; кепський. Днів два ішов дощ.. Пан.. розхорувався за сі два дні дуже, - плохі все-таки його діла! (Л. Укр., V, 1956, 221); Хіба у вас таке плохе жито, що сім кіп треба збить? (Кос., Новели, 1962, 69); [4-й син:] Ех, цю б силу та на Змія! Та чомусь плоха надія... (Олесь, Вибр., 1958, 466).

2. Не злий, не сварливий (про людину); спокійний, смирний. Такий плохий, хоч у вухо бгай (Номис, 1864, № 3218); - Він став тихий та плохий, як сирітська дитина (Вовчок, І, 1955, 173).

3. Те саме, що немічний 1; кволий. - Чи вона не хвора в тебе?.. - Чогось плоха стала - все душею колотиться, - співчутливо дивиться [чоловік] на скорбне, запухле від сліз обличчя дружини (Стельмах, І, 1962, 28).