ОБРАЗА, и, ж. 1. Зневажливе висловлювання, негарний вчинок і т. ін., що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю. Довбуш пригадав, скільки перетерпів він образ і насмішок через свою негарну вроду (Вас., II, 1959, 399); - Я завжди ставився до тебе так, що запропонувати тобі адюльтер замість подружнього життя вважав за найтяжчу образу (Руд., Остання шабля, 1959, 305).

@ Не давати (не дати) в образу кого - заступатися за кого-небудь; не допускати кривди над ким-небудь. Та, правда, таки й Чіпка забивав усіх, не давав Грицька в образу (Мирний, І, 1949, 402); Не даватись (не датись) в образу кому - не дозволяти ображати себе, не допускати кривди над собою.

2. Почуття гіркоти, досади, викликане в кого-небудь чиїмсь зневажливим словом, негарним вчинком і т. ін. В риданні тому вибухнула вся образа, весь жаль, що гнітив цілий день душу Софії (Л. Укр., III, 1952, 542); Тоді Левко, аж колотячись од кривди і образи, підійшов до дівчини (Стельмах, І, 1962, 551).