НЕВІСТА, и, ж. 1. розм. Дівчина або жінка, яка одружується; наречена. І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (Фр., XIII, 1954, 324); Добре дійшли свати до невісти, І здорові повертали з нею (Перв., З глибини, 1956, 127); // Дівчина, яка досягла шлюбного віку або дівчина стос. до того, з ким має одружуватися. Як виріс царевич, і прийшла пора його женить, от цар і послав гонців по всьому царству пошукать царевичеві невісти (Стор., І, 1957, 62); Князь Володимир привіз собі з Корсуня нову жону, ромейську царівну Анну, перезрілу грекиню, яка пересиділася в невістах (Загреб., Диво, 1968, 212).

Христова невіста, заст. - про черницю, монахиню. [Матушка-гуменя:] Я побачу, чи годна ти черницею бути, у Христові невісти постригтися (Мирний, V, 1955, 72).

2. діал. Жінка. Пошукала невіста в сусіці, виймила чисту сорочку (Ков., Світ.., 1960, 27).