НЕБІЖ, небожа, ч. 1. Син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінник. З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Л. Укр., III, 1952, 193); Як і першого разу, Сава Петрович зустрів небожа привітно (Головко, II, 1957, 272).

2. пестл. Звертання до чоловіка, молодшого віком. Хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить. А ти як думаєш, небоже? (Шевч., II, 1963, 331); Ой казав же мені батько: - Женися, небоже (Коломийки, 1969, 250).

3. заст. Бідолаха. - Проспівав ти літо боже, - Вдача вже твоя така, - А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Гл., Вибр., 1951, 82).