МАЧУЛА, и, ж. 1. Волокно, добуте з луб'яного шару кори молодої липи вимочуванням. Витріщив очі [старший боярин], як баран. Обручами голова збита, Мачулою свитка зшита (Кв.-Осн., II, 1956, 33); // перен. Про вайлувату, безхарактерну людину. [Степан:] Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула (Кроп., II, 1958, 67).

2. Груба тканина, виготовлена з такого волокна; рогожа. Не бачили, не чули - бо плели мачули (Номис, 1864, № 13249); Василева борода мачулами увита (Сл. Гр.).

3. Те саме, що мачулка. Терти спину мачулою.