ЛІНЬ1, і, ж. 1. Те саме, що лінощі. - Який молодий [Сава], а він перехитрить вам хоч би й якого заводіяку. Лише його лінь гризе мене (Коб., ІІ,1956, 22); Лінь тікає діла, Як сонечка тьма; Лінь - се одур тіла; Одур - лінь ума (Граб., І, 1959, 567); Труд найбільше шануй. Всі пороки з безділля і ліні (Криж., Під зорями.., 1950, 27); Ірися щебетала: - Сидиш без діла і клюєш? Чи се на тебе лінь напала? (Котл., І, 1952, 214).

2. у знач. присудк. сл., з інфін., розм. Не хочеться, нема бажання. Спати хочеться, а лягати лінь (Вас., І, 1959, 259); Зупиняється кінь. Понокав Іван: - Що, вже їхати лінь? (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 149).


ЛІНЬ2, я, ч. Дуже міцний, тонкий канат, який звичайно вживається як корабельна снасть. З буксира кинули тонкий лінь (Ю. Янов., II, 1954, 94).