КОВІНЬКА, и, ж. 1. Палиця з загнутим кінцем. Петрусь, із дивною ковінькою в руках, сів на своїм місці й почав оглядати залу в бінокль (Крим., Вибр., 1965, 339); У лівій руці він ніс папку, правою спирався на ковіньку (Бурл., Напередодні, 1956, 43).

@ Матері його (її і т. ін.) ковінька, лайл.- уживається для вираження незадоволення, обурення, досади тощо. - А досадно, матері його ковінька, що несила нам їм назад відіслати гостинців (Стар., Облога.., 1961, 48); - Раніше була нашому брату дорога на Січ, а тепер.. нема куди податися, бо скрізь пани та закони, матері їх ковінька (Стельмах, І, 1962, 340); На руку ковінька кому - цього тільки й треба кому-небудь; до речі комусь. - Інший побоїться і близько до мого двора підійти. А мені і на руку ковінька! (Кв.-Осн., II, 1956, 248).

2. діал. Вид дитячої гри, що нагадує хокей.