КЛЮЧКА, и, ж, 1. Дерев'яний або металевий гак із довгим держаком для діставання, витягування чогось. Завітрена, запечена жінка в холодну гущину вгрузла, одтягла коноплі з краю.. Діставала, тягла ключкою прикидані землею горстки, викидала на берег (Горд., Чужу ниву.., 1956, 171); То був старий грек.., що виходив насмикати ключкою сіна для коней (Руд., Остання шабля, 1959, 201); Дмитро.. підійшов до криниці, торкнувся рукою намерзлої ключки журавля (Стельмах, II, 1962, 398); // Металевий прут із загнутим кінцем для вимішування чого-небудь. Галина в брезентових рукавицях залізною ключкою вимішувала в чані брили старого асфальту (Зар., Світло, 1961, 19).

2. Забитий у стіну кілочок або гачок для вішання одягу тощо. На ключку почепила рушник (Сл. Гр.); Зайшов у хату, мовчки повісив шапку на ключці, скинув сірячину й сів мовчки на лавці (Головко, II, 1957, 38).

3. спорт. Палиця з загнутим кінцем, пристосована для гри в хокей. Шайба здавалася якоюсь маленькою примхливою істотою, яка не бажала підкорятися динамівським ключкам (Веч. Київ, 18.1 1966, 3).

4. діал. Паросток. Ключки пускати (Сл. Гр.).