КЛАДКА, и, ж. 1. Дошка або колода, покладена через річку, струмок, болото для переходу. Ой, у полю річка, Через річку кладка (Рудан., Тв., 1956, 90); Ріка шуміла під кладкою, мов скажена (Фр., II, 1950, 34); Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини (Донч., IV, 1957, 39);* Образно. Тости виникали то там, то там, мали.. локальний характер, об'єднували невеличкі групки, прокладали кладки взаєморозуміння між сусідами (Загреб., Спека, 1961, 103); // Невеликий дерев'яний поміст на річці, ставку для прання білизни, полотна тощо. Молодиці, дівчата попід вербами, в холодочку, з жлуктами золять, на кладках з прачами полотно.. перуть (Барв., Опов.., 1902, 136); Він дивився скоса, Через плече на берег: там білизну На кладці прала мати (Рильський, Мости, 1948, 24).

2. розм. Те саме, що мурування 2. Під час плавлення рідкий метал розмиває вогнетривку кладку в печі (Наука.., 6, 1963, 3).