К1, невідм., с. Чотирнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «к» (вимовляється «ка").


К2, рідко ІК, прийм. з дав. в., заст. До. Турн.. К Енею руки простягає (Котл., І, 1952, 294); Ще ж як руку притулив [він] к серцю ік свому (Тич., І, 1946, 80); Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз (Вас., II, 1959, 143).