ЗВОЛІКАТИ, аю, аєш, недок., ЗВОЛОКТИ і ЗВОЛОЧИТИ, лочу, лочеш; мин. ч. зволік, локла, ло; док. 1. перех. Волочачи, тягнучи, збирати водне місце. Як тілько світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (Котл., І, 1952, 272); Вирубавши [ліс] да зволочивши та запаливши, ..Ой пішов Левенець затуживши (Думи.., 1941, 185); // Збираючи докупи, зосереджувати, зводити в одному місці кого-, що-небудь. А погані зі всіх сторін Зволікали сили І на рідну землю руську Бідою ходили... (Рудан., Тв., 1956, 254); // Збирати з поверхні землі що-небудь граблями, бороною і т. ін.; згрібати. Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур'яни, випалювали, очищали поле для тракторів (Горд., Цвіти.., 1951, 34).

2. перех. Тягнучи, підіймати кого-, що-небудь нагору. На гору Віл зволік тягар (Год., Заяча математ., 1961, 159).

3. перех. Знімати, скидати, стягуючи кого-, що-небудь з когось, чогось. * Образно. Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків, шапку його золоту з голови зволікає, зриває його мальоване манаття (Вас., II, 1959, 307).

4. тільки недок., неперех. Повільно що-небудь робити; не поспішати з чимось. [Журейко:] То що ж робить? Не можна зволікати. Мабуть, мене побачили в саду (Коч., III, 1956, 80); Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (Коп., Лейтенанти, 1947, 108); Соя дипломатично зволікав з відповіддю (Ткач, Плем'я.., 1948, 62).

5. тільки недок., перех. Відкладати, затримувати що-небудь, затягувати виконання, здійснення чогось на довший строк. Він усіма способами старається зволікати пуск установки (Шовк., Інженери, 1956, 463); Турбай намагався зрозуміти, що змушує Анатолія зволікати сівбу буряків (Руд., Остання шабля, 1959, 390); Далі зволікати розмову стало неможливо (Вільде, Сестри.., 1958, 354); // Витрачати, гаяти (час). Він залюбки поїхав би з Тернограда, не зволікаючи жодної хвилини (Собко, Нам спокій.., 1959, 137).