ЖОНА, и, ж. 1. нар.-поет. Заміжня особа стосовно до свого чоловіка. [Калеб:] Так, брате Джошуе, хай прийде Дженні і скаже нам, чи обіцяв їй Річард її узяти за жону (Л. Укр., III, 1952, 66); Ярина навіть сказала, що вона козацька жона, і що козак її десь воює з поляками (Панч, Гомон. Україна, 1954, 345).

2. розм., рідко. Те саме, що жінка 1. Коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, - стара жона викопала печери у крейдяній горі (Вовчок, І, 1955, 180).