Тлумачний словник української мови
ДРЮК, а, ч. Велика товста дерев'яна палиця. На другий раз наука, - не ходи в ліс без дрюка! (Укр.. присл.., 1955, 275); В сінях зробився стукіт. Дрюк, котрим підперті були двері хатні, упав (Фр., VIII, 1952, 267); Петро не встиг перехопити канчука і, злий, оперіщив дрюком гайдука, аж той заревів, як бугай, і кинувся тікати (Панч, III, 1956, 200); * Образно. Один Василь сидів собі одсторонь, схиливши голову на руки. Раз - порваний каптан, вдруге - дрюк за урок, втретє - без обіду - все це не веселило його (Мирний, IV, 1955, 112).