ГЛИЦЯ, і, ж. 1. Листя деяких дерев у вигляді голок, шпильок; хвоя. Аж ось здалеку зеленою глицею заманячіла ялинка (Коцюб., І, 1955, 79); Спадає голуб на ялицю, Висока сосна ронить глицю (Рильський, II, 1956, 295); * У порівн. Запалала при смереці смолова ялиця: горить моя досадонька, мов сухая глиця (Л. Укр., І, 1951, 203).

2. Велика дерев'яна голка, на яку нанизують листя капусти, тютюну і т. ін. Після закінчення томління.. рослини [махорки] нанизують на глиці або в'яжуть у пучки (Техн. культ., 1956, 344); // Дерев'яна голка, якою плетуть сіті, килими і т. ін.

3. діал. Поперечна планка, яка що-небудь з'єднує. Дубовий, глицями збитий стіл, і на ньому ледве блимає тріскотливий каганець (Ле, Наливайко, 1957, 230); Стріхи на хатках, згодовані ще минулої зими, оголили глиці, і вони світили, мов худоба ребрами (Панч, III, 1956, 197).

4. діал. Місток, зробл. з колод; кладка. [Кобзар (співає):] Гей, там річка, через річку глиця - Не по однім ляху зісталась вдовиця (Сам., II, 1958, 68).

5. архт. Те саме, що балясина.

6. Лінійка, що розділяє верхню і нижню основи килима під час ткання.