ВІВТАР, вівтаря, ч. 1. У давніх народів - місце для жертвоприношень; жертовник. Правителі Херсонеса поставили бронзову статую Діофанта в повному озброєнні в акрополі.. міста біля вівтаря найбільш шанованої богині (Іст. СРСР, І, 8, 1956, 19).

2. Відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря (Н.-Лев., II, 1956, 268); Вона краще за дяка спостерігала, як отець Павло махав рукою з вівтаря, мовляв: "Хутчій кінчай там" (Кач., II, 1958, 23).

@ Приносити (принести, покласти і т. ін.) що на вівтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.), уроч. - жертвувати чим-небудь в ім'я вітчизни (перемоги і т. ін.). Тобі [Україно] несу я сили всі, що маю; І працю тиху, і мої пісні На вівтар твій побожно я складаю (Сам., І, 1958, 88); Багато жертв в ім'я перемоги принесла наша молодь на вівтар Батьківщини (Рад. Укр., 14.XII 1946, 1).