БУБЛИК, а, ч. 1. Круглий крендель із заварного тіста, що має форму кільця. Пили горілку до ізволу І їли бублики (Котл., І, 1952, 174); Продавала бублики козакам, Вторговала, серденько, п'ятака (Шевч., II, 1953, 144); На мить в уяві постають гарячі, посипані маком, рум'яні бублики (Донч., III, 1956, 10); * Образно. Уночі приснились йому [Семенові] ті карлючки, хрестики, бублики, що прозиваються літери (Коцюб., І, 1955, 100); Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як "о" (Гончар, II, 1959, 153); * У порівн. Біля вогню було тепло, і ми навіть могли по черзі спати, згорнувшись бубликом на постелі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 15).

@ [Держати] хвіст (хвоста) бубликом - бути бадьорим, життєрадісним. Головне, Романе, держи хвоста бубликом! (Стельмах, Хліб.., 1959, 124); Всі ходять, голови задравши і хвіст бубликом (Коп., Вибр., 1953, 131); Дірка з бублика див. дірка; Дістанеться на бублики див. діставатися.

2. розм. Рульове колесо автомашини. - Нема чого мені плакати, - розсудливо й серйозно веде мову шофер.., - тут аби встигав бублика крутити (Ю. Янов., II, 1954, 184); Мчить полуторка згори над самою кручею - хто це ранньої пори бублика накручує? (Голов., Поезії, 1955, 157).