БАЙСТРЮК, а, ч., дорев., зневажл., лайл. Позашлюбний син. За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентій попадич (Котл., І, 1952, 194); - Бач, а хлопці казали, що в мене батька не було... байстрюк! - кажуть (Мирний, II, 1954, 49); - Який лист? Я й не бачив ніякого листа. - Ах ти ж, байстрюк! Не бачив?- Матюха вп'явся поглядом в Ількові засльозені очі (Головко, II, 1957, 144).