ЇДА, и, ж. 1. Дія за знач. їсти 1. Жвавій Прісьці обридла така повільна їда (Л. Укр., III, 1952, 667); Марусяк саме в сю хвилю їв щось. Газдині ніяково було перебивати їду (Хотк., II, 1966, 194); - Щось апетиту нема.- А ти їж: апетит приходить під час їди (Головко, І, 1957, 459).

2. розм., рідко. Те саме, що їжа 1.- А вареники - се ж найкраща їда! - додав він (Мирний, IV, 1955, 364); - Сіно перетоптали за зиму, а з житньої соломи що за їда? Даємо коровам, так що ж із неї за користь? (Тют., Вир, 1964, 112).