ГЛАДУН, а, ч. 1. розм. Непомірно повна людина; товстун. Над водою розлігся розпачливий зойк отця Миколая, який незграбно шубовснув у воду. - Рятуйте, ..потопаю... - На здоров&8242; ячко, гладуне, - крізь зуби процідив Мар'ян (Стельмах, I, 1962, 508); *0бразно. Метушня й сіпанина продовжувалася зо чверть години. Але врешті-решт бджоли зіпхнули-таки всіх опецькуватих гладунів [шершнів] униз на землю й засапано стали обвіватися крилечками (Козл., Мандрівники, 1946, 50).

2. діал. Глек, глечик. Зоя залізла до комори шукати межи гладунами відповідного кисляку на вечерю (Коб., III, 1956,505).