Тлумачний словник української мови
ЧЕЛЯДИНЕЦЬ, нця, ч., іст. Те саме, що челядник 1, 2. Один царський син, ще не жонатий, пішов із своїм челядинцем на полювання у той ліс та й заблудився там (Укр.. казки, 1951, 165); [Шмигельський:] Скрізь великі податки нищать хлопа, і хлоп не має права писнуть, бо карати його має право усякий челядинець панський (К.-Карий, II, 1960, 247); *Образно. Місяць почав наближатись до доньки; гнав-розганяв тумани, розсовував хмари йому буйний вітер покірний - його челядинець (Дн. Чайка, Тв., 1960, 146).