У1, невідм., с. Двадцять третя літера українського алфавіту на позначення голосного звука «у».


У2 (В), рідко УВ, УВІ див. в2.


У3, У-У, виг. 1. Виражає різні почуття та душевні переживання: переляк, незадоволення, докір, погрозу, а також здивування, захоплення та ін. А вже найпаче - як вздрять [дівчата] служивих!.. У! до цього торгу вони пішки (Кв.-Осн., II, 1956, 429); У! Які ж округи скелі та шпилі! Дніпро проривається, розбиваючи кручі між них (Вовчок, І, 1955, 321); У, благородна псина: тобі воля дорожча, ніж задоволена злість (Коцюб., II, 1955, 226).

2. Звуконаслідування, що передає гудіння, завивання і т. ін. (звичайно вимовляється подовжено: у-у-у). Буря стукнула снігом у вікно, заголосила жалібно, як по мерцеві: у-у-у!.. у-у-у!.. (Донч., III, 1956, 132).