СІНОЖАТЬ, і, ж. 1. Косіння трави на сіно, а також час, період цього косіння; косовиця. Коли наступила пора сіножаті, Антон дістав з горища косу й сів клепати (Чорн., Визвол. земля, 1959, 66); Знов, як і під час сіножаті, Ольга змушена була відробляти за свою хвору сестру (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 28).

2. Місце, відведене для косіння трави на сіно. Разом вони їздили на сіножать, в поле, на пасіку (Коцюб., І, 1955, 321); У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишиться в моїй пам'яті як найкрасивіше місце на всій землі (Довж., І, 1958, 12); Всі Жменяки з'явилися на сіножать, щоб раніше вивезти свою отаву (Томч., Жменяки, 1964, 144); Головним резервом збільшення кормів у західних районах Україна є природні сіножаті і пасовища (Хлібороб Укр., 4, 1966, 21); Шумить і шепче, і тривожить Зрадливий дощ із-за кутка,- А в серці: сонячна сіножать, З граблями дівчина струнка (Рильський, І, 1956, 56).