ПРИЧЕТ, ПРИЧТ, у, ч. 1. Служителі культу при окремій православній церкві. Отець Василь ще раз скропив козаків, ще раз поблагав на воїнство чесне благословення у господа і з причетом вернувся журно до церкви (Стар., Облога.., 1961, 9); Отець Харитін надів ризи й вийшов з причтом за браму в цвинтарі (Н.-Лев., III, 1956, 192); - А ось тут підпишіть, що це земля церковного причету (Стельмах, I, 1962, 276); З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж. І, 1958, 234).

2. перен., жарт. Особи, які супроводжують кого-небудь; почет. Писареві нічого було робити, тільки, почухавши потилицю, йти додому з своїм причетом (Кв.-Осн., Вибр., 1937, 56); Пан у себе з причетом гуляють (Шевч., II, 1963, 108).