ПОТРУХ, у, ч. 1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (Зеров, Вибр., 1966, 227); Очищені і добре промиті потрухи (..шлунок, серце, печінка) варять до готовності (Укр. страви, 1957, 93).

@ З потрухом (потрухами) - весь цілком, з усім, що є. - А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб ваш плід! (Котл., І, 1952, 232); - Та я тебе з потрухами продам (Цюпа, Краяни, 1971, 293).

2. діал. Потерть. Хазяїн підхвачував [сіно], розстеляв, прибивав вилами. А згори на дівчину потрух сіна сипався на голову, на голі плечі (Головко, I, 1957, 231); - Отак розбить копицю! Перем'яти на потрух. Ви її складали!.. (Мушк., День.., 1967, 28).