ПОВІТКА, и, ж. 1. Господарське приміщення для утримання домашніх тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна. - Замкни коні в повітку та ходім у хату (Гр., II, 1963, 255); Чоловіки поздіймали дошки й повносили в повітку (Н.-Лев., III, 1956, 9); Стоїть хата, з дерева зрублена, тут же під одним дахом кліть - повітка для худоби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 523); Зненацька у колгоспному дворі Запирхав трактор з темряви повітки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 36).

2. Покрівля на опорах для захисту від сонця, дощу і т. ін.; накриття. Тільки одпріг я коней, а панич і гукнув: - Піди лишень, Данилка, на базар та купи до чаю бубликів. Та гляди, не заблудись; ось бач, - каже, - у нашому трактирі нові ворота під повіткою (Стор., І, 1957, 106); Біля білих байських юрт зберігалися під повітками легкі літні юрти, в яких живуть на літньому пасовищі в горах (Тулуб, В степу.., 1964, 38).