ОДОРОБЛО, а, с., розм. 1. Великий, громіздкий предмет. Зудін більше не ждав. Узявши Михайла за плечі, він повернув його до насоса: - Давай! Удвох налягли на вугласте дерев'яне одоробло (Загреб., Європа 45, 1959, 15).

2. зневажл. Незграбна людина. Каргат придивився до чеха. То було високе одоробло. І такий Петушек огрядний - ступне, а все навколо здригується (Шовк., Інженери, 1956, 18); // лайл. - Ач, одоробло! - тюкнув Смолюк. - Тю на тебе! Своїх не впізнав? (Мур., Бук. повість, 1959, 218); - Землю ось так треба їсти, одоробло, - сказав я і вкинув у рот жменю землі, пожував і проковтнув (Чаб., Катюша, 1960, 138).