НАБАТ, у, ч., ритор. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.), що подається ударами дзвона. *У порівн. Як набат, звучав їх [краснодонців] юний голос (Бичко, Вогнище, 1959, 98); Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (Козл., Ю. Крук, 1957, 505).