Тлумачний словник української мови
ЛЮТУВАТИ1, ую, уєш, недок. 1. на кого - що і без додатка. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину). Як скажений звір, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, ..так Чіпка кинувся, скочив угору... (Мирний, І, 1949, 309); Надворі Пірат лютує на старців (Довж., Зач. Десна, 1957, 479); // Виявляти безжальну жорстокість, нещадність (про людину). Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги - І покотились яничари (Шевч., І, 1963, 199); Немало він зла накоїв людям під час війни і ниньки лютує (Цюпа, Назустріч.., 1958, 290); // з кого, рідко над ким. Знущатися з кого-небудь. - Мун-дзю! - крикнув з докором Тоньо. - Що се ти робиш? Чи ж то годиться лютувати над бідним створіннєм [створінням]? (Фр., III, 1950, 14); // на кого і без додатка. Бути в стані розлюченості, гніву, виявляти гнів; дуже сердитися. Як же то і лютувала та воювала Параска, що не її одділено (Мирний, IV, 1955, 94); - Найбільше лютує на мене Підпара (Коцюб., II, 1955, 40); Усередині в неї все клекотіло, вона лютувала і на дівчину, і на Софію, що послала ту з дровами (Мик., II, 1957, 297).
2. Виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду тощо). Люде гинуть, лютує голод в Україні (Шевч., II, 1953, 14); В цій місцевості [в Адлері] лютує малярія (Трубл., II, 1955, 40); І холод, і мряка надворі панує, А вітер осінній реве і лютує (Гр., І, 1963, 10); Надворі лютувала хуртовина (Є. Кравч., Квіти... 1959, 68).
ЛЮТУВАТИ2, ую, уєш, недок., перех., заст. Паяти. Він сідав, не роздягаючись, із поршнем од тракторного мотора в руках або з бачком, якого ніс лютувати (Ю. Янов., Мир, 1956, 281).