ЛУКА, и, ж. Рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю, що розвивається протягом усього вегетаційного періоду. Степ без краю; зелені та м'які луки понад річкою; темні луги з дібровами (Вовчок, І, 1955, 169); На луках зеленою щіткою пнулася догори трава (Чорн., Визвол. земля, 1959, 40).


ЛУКА, и, ж. 1. Вигин переднього або заднього краю сідла. Він на луку в сідлі упирає - До Києва на вороному коні скакає (Мирний, V, 1955, 273); Підвівшись на стременах, він сідає на задню луку свого розгойданого сідла й дає коневі волю (Мик., II, 1957, 54).

2. Дугоподібний вигин русла річки або берега річки, моря. Ріка Буг, що вигиналася тут лукою, оперізувала гору і все старе місто з трьох боків (Кач., Вибр., 1947, 277); Кривою козацькою шаблею сяяла лука ріки (Перв., Невигадане життя, 1958, 158).