КУМ1, а, ч.; мн. куми, кумів. 1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього.. приятель, цилюрик, та ще й Мару син кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82); [Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу... (Корн., II, 1955, 209); Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми - рідня: кум, сват, брат, племінник (Тют., Вир, 1964, 369).

Куми - кум і кума разом. - Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище... (Шевч., І, 1951, 314); Стрічні куми - перші зустрічні, яких запрошують бути кумами. - Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли,- радять йому добрі приятелі (Мирний, IV, 1955, 22); Просити (кликати) в куми - запрошувати бути кумом або кумою. - Я тебе до себе в куми прошу... Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Мирний, IV, 1955, 225); Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Тют., Вир, 1964, 425).

2. заст. Приятель (у звертанні). - Гей, куме! - гукає Хома до Романа Блаженка. - Ходіть-но до мене персиків їсти (Гончар, III, 1959, 128).

3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. Ніхто не бачив, тільки зорі. Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Гл., Вибр., 1951,107).


КУМ2, КУМ-КУМ, виг. Звуконаслідування, що означає крик жаби. Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: - Квок-квок! Кум-кум! (Забіла, Одна сім'я, 1950, 64).