КЛЕПКА, и, ж. Кожна з опуклих дощечок, з яких складається бочка, діжка й т. ін. Ой у полі озеречко, Там плавало відеречко, Соснові клепки, а дубове денце (Нар. лірика, 1956, 261); Самий, Один-однісінький, бувало, Сидить собі у бур'яні Та клепку теше (Шевч., II, 1953, 319); На подвір'ї стояла чиясь стара бочка, я позбивав обручі і вийняв дві клепки (Сміл., Сашко, 1954, 14).

@ Клепки розсохлись у кого; Клепку загубити; Немає (не вистачає, бракує) однієї (третьої, десятої і т. ін.) клепки [в голові] у кого, кому, зневажл. - бути дурнуватим, несповна розуму. [Прокіп:] У твого чоловіка трохи клепки розсохлись (Корн., II, 1955, 117); В його і тепер не всі вдома, а ззамолоду зовсім-таки не було одної клепки в голові (Н.-Лев., II, 1956, 19); - Як на що інше, так у нього десятої клепки не вистачає, а на це вистачило (Гончар, Таврія, 1952, 49); Клепку вставляти (вставити) кому, ірон.- повчати, на розум наставляти кого-небудь.