ЗІРНИЦЯ1, і, ж., поет. 1. Те саме, що зірка 1. Зірниця палахкотить на небі, тремтлива і ясна, мов жарина (Кучер, Пов. і опов., 1949, 15); З небес дивилися на нас Зірниці миготливі... (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 26); * Образно. Чорні танули сили... І у скреготі криці юні очі відбили Комунізму зірниці... (Сос., Близька далина, 1960, 206); * У порівн. В Ганьки очі, як зірниці (Воскр., Поезії, 1951, 100); // Ранкова або вечірня зірка. [Циган:] Чому не ляжеш, не спочинеш? Зірниця сходить, подивись (Шевч., І, 1951, 364); Небо за лісом поблідло. І ранкова зірниця глянула (Головко, І, 1957, 208); * У порівн. Як зірниця з зіроньками увечері зійшла, так молода, убрана до вінця, з подругами вийшла (Н.-Лев., І, 1956, 144); // мн. Дрібні світні частинки; іскри. * Образно. Аж зірниці засвітили (так стукнувся)! (Номис, 1864, № 6628).

2. Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. На світанку рушив Михайло з товаришами. Грала зірниця, як вони охляп на конях вилітали з села... (Мик., II, 1957, 25); А за вікном вагона вже займалася зірниця (Дмит., Розлука, 1957, 237); * Образно. Буде мир! Єдина правда буде! Зайнялась зірниця світова (Рильський, III, 1961, 122).

3. Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері - відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). Десь на обрії, наче в темному величезному проваллі, зрідка звивались білі сухі зірниці, а грому не чути було ні разу (Гончар, І, 1954, 513); - Десь гроза, - сказав він, побачивши далеко на обрії ледве помітний відсвіт зірниці (Собко, Біле полум'я, 1952, 44); // Спалах вогню. Наближався фронт. Темними ночами уже видно було, як переблискували на заході зірниці (Панч, II, 1956, 496).

4. Те саме, що зірка 3. Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (Мал., Звенигора, 1959, 103).


ЗІРНИЦЯ2, і, ж., діал. Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин (Сл. Гр.); Єсть у полі дві зірниці, Отож мої брат-сестриці! (Л. Укр., III, 1952, 477).