Е1, невідм., с. Шоста літера українського алфавіту на позначення голосного звука «е».


Е2, виг. 1. Уживається при вираженні незгоди з чиїми-небудь словами чи діями. - Що візьмеш, небого? За рік, чи як? - А що дасте. - Е, ні! треба знати, Треба, дочко, лічить плату, Зароблену плату (Шевч., І, 1951, 315); Він [Яків] постояв трохи й знов шмигнув: - Е, ні, постій! - тут і я за ним (Вовчок, І, 1955, 74).

2. Уживається при вираженні незадоволення, досади, вагання, недовір'я і т. ін. [Галина:] Ану, хто кого перегонить? [Дмитро:] Давай! [Галина:] Е, в тебе ноги довгі (Стар., Вибр., 1959, 231); - Е! - зажурилась Оксанка, - нема вже телятка, немає; нащо було його різать? (Тич., І, 1957, 260).

3. Уживається при вираженні переборювання сумнівів, заперечення, рішучості і т. ін. - Е, якось воно буде... Зимою можна хурманкою заробити якого карбованця (Коцюб., І, 1955, 125).