ДИБА1, и, ж., іст. 1. Середньовічне знаряддя катувань. - На палю! - князь зикнув та шаблею брязь! - До палі ще пекло і диба! (Стар., Поет. тв., 1958, 213); 3 диби Покуту зняли [шляхтичі] ледь живого (Панч, III, 1956, 426).

2. перев. мн. Колода, яку накладали на ноги або руки арештанта. Ой на руки кайдани, А на ноги диби, - Хотять ляшки сіромаху До світа згубити (Укр.. думи.., 1955, 69); [Чопорій:] Бери його, веди, мосьпа-неньку, і забий в диби, щоб не втік! (Кроп., V, 1959, 139).


ДИБА2 див. диби.


ДИБА3, присл. Те саме, що дибом.

@ Диба ставати (стати) - те саме, що Дибом ставати (стати) (див. дибом). Як скочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів (Гл., Вибр., 1957, 57).